26.11.2015 р.
Мета: виховувати повагу до людей , які пережили складний
період української історії;
виховувати громадську свідомість, співчуття.
Обладнання: сценарій, свічки, епіграф, відео програвач,
відео файли.
Оформлення:
1)епіграф
на дошці:
"Пекельні цифри та слова,
у серці б'ють, неначе молот,
немов проклятий оживе,
рік тридцять третій.
Голод...Голод
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах,
Сім мільйонів (Боже мій)
Не долічила Україна.
2) Приспущеній прапор України з чорною стрічкою.
3) На столі вчителя 18 запалена свічка. (по кількості
районів в області)
4) Виставка книжок, плакатів, малюнків з теми.
5) Настінна карта:,, Зменшення кількості населення
України 1933 року в порівняні з 1930 роком".
Форма
проведення: конференція.
Хід:
Учні розмішені по групам, за окремими столами, посередині
кожного столу запалена свічка, оформлена гілками сосни, калини, горобини.
Вчитель
(звучить епіграф)
"Пекельні цифри та слова,
у серці б'ють, неначе молот,
немов проклятий оживе,
рік тридцять третій.
Голод...Голод
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах,
Сім мільйонів (Боже мій)
Не долічила Україна.
Присвячуємо
цей час подіям, які відбувались в 30-роках XX століття, а саме голоду 1932-1933
років, які отримали назву голодомор. В
словниках радянських часів немає тлумачення слова " голодомор". Є лексема " голодомор" ,яка
трактується як відсутність продуктів харчування у зв'язку з неврожаєм або іншим стихійним лихом. З погляду
граматики воно складається з із двох слів: " голод" і "морити", буквально означає "
морити голодом людей".
Повідомлення учнів про факти голодомору
1- учень:
голодомор в Україні
тривав 17 місяців (з квітня 1932 року по листопад 1933 року) За різними даними,
загинули від 4 до 7 млн. осіб.
2 - учень:
навесні 1933-го від
голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня.
3- учень:
голод 1932-ЗЗ рр,
був штучним, оскільки того року в Україні був поганий врожай, а влада СРСР
різко підвищила плани заготівлі хліба. За невиконання плану конфісковували продукти.
4- учень:
Иосиф Сталін
вважав, що " ... національна проблема в Україні, в самій своїй суті,
селянська проблема". (Газета "Пролетарська правда " від 22 січня
1930 року).
5 - учень:
середня тривалість
життя українців 1933 р. становила 7,3 року в чоловіків 10,9 у жінок.
6 - учень:
23 січня 1933 р.
Директивою ЦК ВКП (б) і РНК СРСР
українським селянам заборонили покидати
місця проживання.
Розповідь вчителя.
Фактори, які вплинули на економічну
катастрофу, що сталася 1932 р., і голод практично були закладені ще у 1919 р.,
коли була здійснена перша спроба створити колективні господарства. Поглибилась
криза у 1929 р., коли було взято курс на суцільну колективізацію. Насильницьке
залучення селян до колгоспів разом із реманентом та худобою викликав значний
опір з їх боку. І не дивно, бо вони в ході своєї багатовікової еволюції звикли
до самостійного обробітку землі. Багатьом з них страшно було навіть подумати, а
не те що б віддати у колективне користування свою худобу, землю, посівний
матеріал, тому заможні селяни віднеслись з пересторогою до вступу у громадські
організації. На такі заходи з легкістю шли малоземельні і збіднілі селяни, які
в ході певних причин так і не змогли обзавестись своїм господарством.
На сьогодні достовірних
документальних фактів про виникнення перших колективних сільських господарств
на Шосткинщині не виявлено. Про
створення комун в нашому районі можна лише дізнатись зі спогадів старожилів.
Існує декілька версій про те, де саме вперше виникли колективні господарства:
1) в 1921 р. перше колективне сільськогосподарське підприємство – комуну «Світ»
було організовано в с. Миронівка. Тут кільком десяткам малоземельних та
безземельних селян був переданий поміщицький маєток царського генерала Гука –
Гуків хутір. Саме тут з’явилася і перша в районі радіоточка та електрична
лампочка в сільській хаті, перші трактори та локомотиви у сільському
господарстві; 2) в 1921 р. у с. Гамаліївка була створена сільськогосподарська
артіль, організатором і головою якої стала монахиня Марфа Неклонська. Далі
дані, що були знайдені в місцевих архівах стосовно утворення колективних
господарств на Шосткинщині, датуються лише 1929 р.
Причини
голодомору.
1 учень
Осінь 1932 р.
принесла на українську землю страшний голод. Передвісником його стала
цьогорічна хлібозаготівельна кампанія.
У 1931 р. північні
райони Сумщини виконали план здачі зерна досить успішно, а Шосткинський район «порядком
зустрічного плану» додатково заготовив 1000 т. Наступного року ситуація різко
змінилася. План сівби в районі був виконаний менш ніж на 80 %, а розміри
зернозаготівель на 1932 р. навпаки були значно збільшені [1].
Слід зазначити, що і на місцевому
рівні в ті часи знаходилися такі особи, які прагнули втілити в сільському
господарстві рух передовиків. «Місцеві активісти» після виконання селянами
Шосткинщини плану висували декілька зустрічних. Так в газеті «Заря» від 18
лютого 1932 року було надруковано «Оперативне зведення про виконання плану
хлібозаготівель за п’ятиденку з 10 по 15 лютого»: «У першу п’ятиденку боротьби
за зустрічний хліб план виконано на 7 %. Вперед вийшли такі села Шосткинського
району: Свірж – 70 %, Усок – 52 %, Гамалієвка – 48 %, Собичево – 30 %.
Відстають: Чапліївка – 18 %, Ображіївка – 15 %. Не здали жодного кілограму
села: Антонівка, Богданівка, Журавка, Княжичі, Тимонівка» [4].
2 учень
Телефоном з села Локотки було
передано, що поширений пленум Локотської сільради висунув зустрічний план
хлібозаготівель – 158 ц. Колгоспні та кутові збори села, ухваливши зустрічний
план, висунули додатково 6 ц. До 15 лютого в рахунок зустрічного було здано 32
ц» [4].
Для виконання планів хлібозаготівлі
на село надсилали «штурмові ударні бригади», «буксирні бригади», до яких
входили робітники органів ДПУ, прокуратури, парткомів, місцеві активісти. Ними
був задіяний масовий і нічим не обмежений терор, який почався невдовзі після
революції і з кожним роком набирав обертів [8]. У селян відбирали останнє, що у
них залишилось, – землю, забувши про гасло, яким перед всім світом пишалися
більшовики – «Землю – селянам».
3 учень
Постановою Шосткинського
райвиконкому від 21 листопада 1932 р. було позбавлено «права на
землекористування та садиби, а також конфісковано садиби та реманент С.І.
Полозка, А.В. Оницького, М.М. Труса, Ф.Й. Бензіна, а їх самих вислано за межі
району [5].
Деякі сміливці району намагалися
боротися. Бригадир колгоспу «Червоний партизан» с. Ображіївка Г.М. Угня до
зборів приготував бригаду так, що всі 60 чоловік проголосували проти прийняття
плану хлібозаготівлі. «Чому так трапилось, що кращий бригадир, ударник, вмілий
організатор праці в бригаді, що перша закінчила сівбу, ударно провела косовицю
і скирдування хліба, став проти заготівель? , – запитувала газета «Зоря».
Відповідь тоді ж була одна: підпав під вплив куркуля [6].
4 учень
Факти зриву планів хлібозаготівлі
були документально зафіксовані і в інших селах. Постановами Шосткинського
райвиконкому КП(б)У 1932 р. за невиконання плану хлібозаготівель було покарано
партійних та радянських працівників району, занесено на «чорну дошку» села
Івот, Чуйківка, Шатрище, Прокопівка, Каліївка та Ображіївка [5].
Вчитель.
Аналізуючи документальні факти,
треба зазначити, що в цей період розпочалася боротьба двох сторін: селян та
влади. Серед істориків існує думка, що одні просто намагалися отримати зерно
для народу, армії та держави загалом, при цьому їм доводилося застосовувати
проти саботажників силу. Інші ж прагнули захистити свої інтереси від влади,
представники якої на місцях досить часто перегинали палицю у виконання своїх
службових обов’язків, тим самим прирікаючи селян на жалюгідне співіснування
(терор голодом) )
Головний чинник
голодомору – покарання натуральними штрафами, що означало повну конфіскацію
незернового продовольства у боржників із хлібозаготівель – майже не торкнулося
прикордонних місцевостей України. Саме з цієї причини масштаби голоду на
Шосткинщині не були такими вражаючими. На користь цього говорять деякі
свідчення очевидців. Натомість інші спогади місцевих жителів підтверджують той
факт, що велика кількість голодуючих з інших регіонів шукала і не знаходила
порятунку на українсько-російському прикордонні. «Одного разу, – згадує
мешканка с. Добич У.С. Дюндік, – до нас в хату у пошуках їжі зайшла жінка.
Вгледівши цибулю над піччю, вхопила і жадібно почала гризти»
Спогади
очевидців про голодомор на Шосткинщині.
1 учень.
За словами Є.В. Потапенко, мешканки с.
Богданівка, голоду у них не було. Родина мала свою корову, птицю, городину, і
це давало можливість мати засоби до існування. О.М. Бузовська і Н.М. Жижневська
із с. Чапліївка схиляються до думки, що масового голодомору у них також не
було: «Хто не працював, той і голодував. Сьогодні також є такі, хто ходить по
смітниках у пошуках їжі; якщо ледащий, той голодує. Батьки нас будили раненько
і ми йшли працювати в поле, хто по господарству, так що голоду у нас не було»
[2].
2 учень.
Мешканець с. Клишки
без сліз не може пригадувати ті роки: «У нас хоч ліса були. Листки носили,
ловили рибу, щавель рвали, їли полову, що попало, муки ж не було. Добре, що хоч
корівка була, а у мого сусіда Дмитра Патлаха п’ятеро дітей померло». За словами
М.З. Степаненко їх родина вижила завдяки корівці, а по селу були і пухлі люди.
Ховали без труни, як прийдеться [2].
3 учень.
Під час голоду
Степаніді Гой було 32 роки. В її сім’ї, що мешкала в с. Крупець, було багато
дітей, які пережили цю біду. Аби вижити, Степанида обмінювала домашні речі на
продукти. До сіл входили регулярні війська і підрозділи ДПУ, які силою
відбирали у селян останнє зерно. За кожне дерево, кущ потрібно було платити. Не
дивлячись на те, чи була худоба, потрібно було здавати молоко, яйця, м’ясо. Хто
був не згодний, того судили. Люди потерпали від цинги, за сіллю ходили в
Семенівку, а там їх ще й обманювали – замість солі клали землю, і тільки зверху
притрушували сіллю. Траплялися випадки людоїдства. Деякі селяни від голоду
почали вбивати і їсти власних та чужих дітей [2].
4 учень
Н.С. Захарченко,
уродженка с. Собичеве, згадувала: «В цей час помирає моя сестричка Галина. Їй
було всього 10 років. Вона не змогла витримати таких мук, організм дуже ослаб.
Похорони... А як їх зробити, коли ні шматка хліба, копачам нічим відплатить.
Мати десь нашкребла гороху дуже сухого, чорного, гіркого, зварила, нагодувала
копачів. Поминали борщем з води та гороху і цибулею» [2].
5 учень
Страшні факти
наводить мешканка с. Ображіївка О.С. Купач: «Я в той час була такою пухлою, що
відкрилися рани, які залишили свій слід на все життя» [9].
Вчитель.
У місті ситуація була дещо кращою.
Мешканка Шостки Г.М Сугоняко засвідчила: «Ті, хто працював на військових
заводах, отримували хлібні пайки по картках не тільки на себе, але ще й на
членів сім’ї. Звичайно, це було дуже мало, але допомагало не вмерти від голоду»
[9].
Вірш
Павла Тичини „ Голод"
Хоч би світало... Мамо, хліба!
Підвівся батько — замовчи!
Коло вогню в вагони збились
І мруть голодні втікачі.
І дим їм очі виїдає.
Мороз проходить аж в кістки.
А за вагоном крик і гомін,
Обмін, торгівля і свистки.
В лахмітті, в скорбі, у болячках
Зігнулась мати. В щось дитя
Уткнула, та й все: нумо спати
Навік заснуло б ти... Життя!
Прийшла сюди, а голод з нами,
Й нема людей помдж людей.
Ти чув!... Недавно десь тут жінка
Зварила двох своїх дітей...
Одскочив батько:
— Божевільна!
Мовчи! Мовчи! Для чого це?
Схопилась мати й закричала,
А батько плюнув їй в лице.
Перегляд відео «Голодомор 1932-1933 рр.»
Наслідки голодомору.
1-й учень:
Гласність у боротьбі з голодом
означала визнання факту економічної катастрофи, якою завершився сталінський
експеримент з форсуванням темпів індустріалізації. І Сталін обрав інший шлях -
шлях боягузливого і злочинного замовчування становища в сільській місцевості.
Генсек дав директиву ставитися до голоду як до неіснуючого явища. У табу був
інший смисл: тема не підлягала обговоренню на партійних зборах чи пленумах
партійних комітетів.
Про те, що на селі відбуваться щось
страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на
вулицях. Інформація про голод проникала й за кордон.
Намагаючись врятувати від голодної
смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто
на вулицях. Десятки тисяч підкидьків створювали серйозну проблему.
2-й учень:
Непростою в моральному відношенні
виявилася проблема охорони від голодуючих достигаючого врожаю. В архівах є
багато судових справ по звинуваченню тих. хто хотів знайти їстівне на
колгоспних полях, а також тих, хто намагався захистити голодуючих віл
сталінського закону про охорону колгоспного майна. В судах і в пресі людей,
котрі з голоду споживали колоски у молочно-восковій стадії стиглості, називали
«куркульськими перукарями».
Учні 10 класу залучились до акції "Запали
свічку" 28.11 з метою вшанування
пам’яті жертв геноциду Українського народу – Голодомору 1932 – 1933 років в
Україні
Немає коментарів:
Дописати коментар