5 клас
Матеріал взято з сайту Освіта.UA
Тема: Культурні епохи
європейської історії: Первісне
суспільство, Античність, Середні віки, Новий час. Історія України на шкалі
часу.
Упродовж розвитку людства виокремились певні культурні
епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження.
Антична культура - це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала
підвалини європейської культури. "Античний" (від лат. antios) означає
"давній". У працях істориків античним світом традиційно називають
суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V
ст. н. е. У наш час поняття античності поширюється також і на крито-мікенську
епоху (III-II тис. до н. е.), так звана егейська культура, яка існувала на о.
Крит, островах і узбережжі Егейського моря та в материковій Греції.
Культура середньовіччя
В середньовічній Європі утверджується християнство —
монотеїстична релігія. Воно об'єднало у собі і світогляд, і філософію, і етику,
і правові норми, підпорядкувало собі науку, освіту, мистецтво. Відповідно
проблеми культури висвітлювалися у працях філософів-богословів. Для Августина
Блаженного «без віри немає знання, немає істини». Світова історія за Августином
Блаженним є результатом божественного визначення. «Гріховному» світському граду
він протиставляє «град божий», утверджуючи, таким чином, пріоритет церкви.
Спробу поєднати арістотелізм і християнство здійснить
знаменитий католицький богослов Фома Аквінський. Основний принцип його
філософії — гармонія віри і розуму, оскільки розум здатний раціонально довести
існування Бога і розбити заперечення проти істин віри. В розробленій ним
системі сполучилися, не змішуючись, філософія і теологія, держава і церква,
громадянська і християнська доброчесність.
Новий час
Епоха Відродження утверджує гуманістичний ідеал. Культура уявляється
мислителям Відродження результатом вільної творчої діяльності людини. Свобода і
творчість як принципи людського співжиття протиставляються середньовічній
ієрархії, підлеглості церкві. Дж. Манетті пише трактат «Про гідність і
довершеність людини», спрямований проти Папи Іннокентія III, Джованні Піко
делла Мірандола створює «Промову про гідність людини». Вільна творчість і гідна
поведінка стають обов'язковим змістом морально-етичних міркувань і концепцій
епохи.
Епоха просвітництва
Становлення науки, поступове все більш щільне входження
її в суспільне життя лише завершувало собою формування раціоналізму як
відмітної риси і способу думки, і способу життя людини Нового часу.
В цих умовах поглибились розмежування між наукою і
релігією. Предметом науки стала природа, під якою тепер розумілося все існуюче
разом з людиною, все що можна вивчити емпіричним методом і пояснювати,
керуючись аргументами розуму. Починалась доба панування механістичного
детермінізму, принципи якого розповсюджувались не лише на природу, а навіть на
суспільство і людину. Але раціоналізм в тій історичній формі був сумісним з
християнською релігією, з її вченням про розумність створеного богом світу.
Релігія залишається провідною духовною засадою не тільки
народної культури, але й науки. Про бога згадують майже в усіх філософських
трактатах того часу. Поширюється, як і в добу Відродження, концепція “двох
істин”, розвиваються і зміцнюються такі компромісні ідеологічні і світоглядні
форми як пантеїзм і деїзм (де бога або ототожнювали з природою, або значно
обмежували в його функціях по відношенню до неї).
З позицій емпіричного, раціоналістичного світогляду діячі
культури намагались вирішити і проблему людини. Відбувалась переорієнтація
суспільних ідеалів, вони ставали більш прагматичними, позбавлялись
героїко-романтичного забарвлення. Для масової свідомості ідеал підприємливої
людини, купця, допитливого вченого стає більш привабливим, аніж ідеал лицаря чи
ченця-аскета. Але “здоровий глузд” масової свідомості, з її орієнтацією на
підприємницький успіх і ділову ініціативу, здійснював не тільки творчу, але й
руйнівну роботу в сфері духу, нігілістично відкидаючи моральні й естетичні
цінності, якщо вони не були потрібними для досягнення меркантильних інтересів.
Важливим є питання про те як сприймала людина своє життя:
оптимістично чи песимістично. В літературі зустрічаємо протилежні відповіді на
це питання. Успіхи природничих наук, розкріпачення людського розуму безумовно
сприяли ствердженню оптимізму.
Але вони одночасно породжують певний песимізм. У новій
системі світоглядних координат людина постала маленькою ланкою величного
механізму природи, а система суспільних структур протистояла людині як щось
незбагненне і вороже. Слід зазначити, що ХУІІ ст. було надто складним за своїми
соціальними та духовними процесами. В Європі не припинялись масові
кровопролиття. На зміну релігійним війнам, які супроводжували реформацію ХУІ
ст., прийшла не менш кривава і руйнівна тридцятилітня війна (1618-1648 р.р.),
масовими вбивствами супроводжувались революційні події в Нідерландах, Англії.
В умовах протиставленості людини природі і суспільству
поступово виникає тріщина між особистістю і світом, між окремою людиною і
суспільним середовищем, що призводить до зростання активності людини, оскільки
тепер вона могла покладатися тільки на саму себе.
Періодизація Історія України
|
Близько
1 млн років тому – IV ст..
|
Стародавня
історія
|
Первісна доба
|
|
Перші державні утворення
|
||
|
Східні слов’яни
|
||
|
V – кінець XV ст..
|
Середньовічна
історія
|
Київська держава
|
|
Галицько-Волинська держава
|
||
|
Українські землі у складі Великого князівства Литовського,
королівства Польського та інших держав
|
||
|
XVI – XIX ст..
|
Нова
історія
|
Українські землі у складі Речі Посполитої
|
|
Козацька доба
|
||
|
Українські землі у складі Російської та
Австро-Угорської імперій
|
||
|
XX – XXI ст..
|
Новітня
історія
|
Українська національно-демократична революція
|
|
Україна в 20-30 роки
|
||
|
Україна в роки Другої світової війни
|
||
|
Україна на шляху до незалежності
|
||
|
Україна в умовах незалежності
|
