Історія України 8 клас

Тема: Боротьба за відновлення православної ієрархії. Реформи митрополита Петра Могили. 

Актуалізація опорних знань

1.   Яким було становище православної церкви в XVI ст.?

2.   У чому полягала Берестейська церковна унія 1596 р.?

3.   Якими були результати та наслідки Берестейської церковної унії?

1.   Вплив Берестейської унії на церковне життя в Україні.

Укладення Берестейської унії спричинило розкол між прихильниками православної і греко-католицької церков в українському суспільстві. Одразу після укладення унії, 15 грудня 1596 р., король Сигізмунд III видав універсал із вимогою до всього православного духовенства й віруючих визнати унію. Користуючись правом патронату, він роздавав єпископські кафедри тим, хто визнав унію, фактично ліквідувавши православну ієрархію. На місцях у православних силою відбирали церкви й монастирі та передавали греко-католикам. Проте православні чинили цьому опір. Так, коли 1599 р. король призначив греко-католицького митрополита Іпатія Потіяархімандритом Києво-Печерської лаври, міщани й козаки не пустили його до монастиря. У 1609 р. озброєні кияни напали на Видубицький монастир, де сховався намісник греко-католицького митрополита Антоній Грекович. За підтримки влади він мав намір захопити Софійський собор і Києво-Печерську лавру. У 1618 р. козаки втопили Грековича в Дніпрі. Дії міщан підтримував київський воєвода князь К.-В. Острозький. Унаслідок боротьби православної шляхти на сеймі Речі Посполитої Сигізмунд III офіційно визнав Києво-Печерську лавру за православними.

Київська митрополія фактично розкололася на визнану польською владою греко-католицьку («з’єднану») і нелегальну, не визнану владою й патронами-католиками, православну («нез’єднану») церкви. У цих умовах православна церква в Україні вистояла завдяки підтримці віруючих. На захист православ’я піднялися братства. Братчики складали колективні протести щодо протиправних дій греко-католиків на їхніх протекторів на сеймики й Вальний сейм Речі Посполитої, вели процеси за церковне майно й подавали відповідні матеріали сеймовим послам. Підставою для їхніх дій і виступів на захист православ’я представників інших верств була традиція гарантування королями Речі Посполитої права на свободу совісті в межах своєї держави.

У травні 1599 р. з ініціативи Віленського братства було укладено союз між православними і протестантами для спільного захисту своєї свободи віросповідання.

Активно вела боротьбу за свої права українська православна шляхта на сеймах Речі Посполитої. Це був єдиноможливий законний шлях до відновлення православної церкви. У 1601 та 1603 рр. православні посли разом із протестантами зірвали роботу сеймів. Після участі української шляхти у збройному виступі проти короля (1606—1607 рр.) сейм прийняв рішення, що православним не можуть чинитися перешкоди у відправі богослужінь, і підтвердив права та привілеї церковних православних братств. У 1609 р. сейм визнав існування в Речі Посполитій як греко-католицького, так і православного духовенства. Утиски будь-кого з них повинні були каратися на державному рівні. Важливе значення мало прийняте в 1618 р. рішення сейму, що нікого не можна силою примушувати змінювати віру.

Проте здобутки в сеймовій боротьбі відрізнялися від стану православної церкви на місцях. Проти православних, як і раніше, чинили свавілля й примус: монастирі й церкви силою передавали греко-католикам, обмежували в правах православну шляхту, не допускали до участі в роботі магістратів православних міщан.

Цікаво знати

Одним із найбільш жорстоких та пам’ятних прикладів насилля стало вбивство уніатського полоцького архієпископа Йосафата Кунцевича (1617—1623 рр.) розгніваними православними міщанами Вітебська в Білорусії, де розміщувалася резиденція ієрарха. Після його смерті в 1623 р. уніати проголосили його мучеником за віру, а 1867 р. він був канонізований римо-католицькою церквою. У біографії Кунцевича, написаній єпископом Яковом Сушком у 1665 р., так розповідається про смерть ієрарха: «…на соборній і на всіх церквах ударили на сполох. Це був умовний знак і заклик до повстання. З усіх кінців міста народ — чоловіки, жінки, діти — зі зброєю в руках із галасом кинувся до архієрейського дому. Кунцевич наказав випустити священика [заарештованого православного], але було вже пізно. Натовп побив і поранив слуг та почет архієпископа, вдерся до кімнати, де був він сам. Хтось ударив його палицею, інший розсік йому голову сокирою, і коли Кунцевич упав, його стали бити, хто чим міг. Потім натовп пограбував будинок, тіло ж архієпископа витягли на майдан, знущалися над ним, навіть жінки і діти, сідали на нього, клали на нього здохлого пса, волочили оголене тіло міськими вулицями, витягли на високий пагорб над Двиною і зіпнули вниз. Нарешті до тіла прив’язали кілька каменюк і скинули у Двину в найглибшому місці…».

Робота з документом

Із виступу українського шляхтича з Волині Л. Деревинського на Вальному сеймі у Варшаві (1620 р.) …У великих містах церкви запечатані, церковні маєтки зруйновані, у монастирях замість монахів тримають худобу. Перейдемо до князівства Литовського: там у прикордонних із боку Москви містах робиться те саме. У Могильові та Орті церкви запечатані, попи розігнані. У Пінську зроблено те саме. Із монастиря Лещинського зробили корчму… Придивіться ще до образ і нечуваного гноблення — хіба не гноблення народу нашого руського те, що, крім інших міст, робиться у Львові? Хто дотримується грецької віри і не перейшов в унію, той не може проживати в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим у цех; не дозволяється проводжати за церковним обрядом жителів міста… Крім того, монахів, які не пристали до унії, уніати хапають по Новогрудку й по інших містах, роздягають на вільному шляху і заарештовують. Так само в міські ради не притягаються люди достойні та вчені, які не належать до унії, а простими мужиками, неосвіченими до того, що дехто не зуміє визначити, що таке є правосуддя, заповнюють ці місця на сором руському суду.

Запитання до документа

1)  Які факти наводить автор документа?

2)  Яку інформацію ви можете отримати і які висновки зробити на підставі цих фактів?

3)  Як автор ставиться до подій, про які розповідає? Чому у вас склалося таке враження?

2.   Відновлення ієрархії православної церкви.

На початку 20-х рр. XVII ст. важливу роль у захисті православної церкви в Україні відіграли козаки. Гетьман реєстрового козацтва П. Конашевич-Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. Він підтримав ідею, що народилася у православних колах, про відновлення православної ієрархії без згоди влади Речі Посполитої. Для цього було вирішено скористатися приїздом до Києва в 1620 р. єрусалимського патріарха Феофана. Його охорону забезпечував зі своїми козаками Сагайдачний.

На прохання православних міщан, козаків і шляхти Феофан висвятив київським митрополитом Іова Борецького, а також луцького, володимирського, холмського, перемишльського, полоцького й турово-пінського єпископів. Таким чином було відновлено православну ієрархію.

Робота з термінами та поняттями

Ієрархія — поділ на вищі та нижчі посади, чини.

Влада Речі Посполитої відмовилася визнати висвячених за допомогою козацтва православних ієрархів, убачаючи в цьому порушення королівського права патронату. Розпочалася тривала боротьба. Важливу роль у ній відігравало козацтво, яке на той час являло собою потужну військову силу. Лише в 1632 р. при обранні нового короля Речі Посполитої Владислав IV погодився офіційно визнати ієрархів православної церкви. Це рішення увійшло до складених 1632 р. «Статей для заспокоєння народу руського». За ними відновлювалося право обрання православного митрополита «за давніми правами та звичаями — дворянством, духовенством та обивателями грецької віри, які не перебували в унії». Тож православні отримали право обирати собі чотирьох єпископів — львівського, перемишльського, луцького і мстиславського.

3.   Діяльність митрополита П. Могили щодо зміцнення православної церкви.

Після 1632 р., коли Владислав IV погодився легалізувати православну церкву, привілей на Київську митрополію він надав архімандриту Києво-Печерського монастиря Петру Могилі.

Постать в історії

Петро Могила (1596—1647) походив із молдавського князівського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та кількох західноєвропейських університетах. Спочатку служив у польському війську, брав участь у Хотинській битві 1621 р., а в 1625 р. прийняв чернецтво. Від 1627 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври, а від 1632 р. — митрополит київський і галицький. Чимало зусиль доклав для легалізації православної церкви, домігся повернення захоплених уніатами монастирів і церков (Софійського собору й Видубицького монастиря в Києві та ін.). Його зусиллями й коштами було вперше ґрунтовно відреставровано Софійський собор і багато споруд Києво-Печерської лаври. П. Могила був ініціатором створення Київського колегіуму (1632 р.), його філій у Вінниці, Кременці й Гощі та відкриття Слов’яно-греко-латинської академії у столиці Молдавського князівства місці Ясси в 1640 р. Величезну роль відіграв в оновленні православного богослов’я і зміцненні православної церкви в Україні.

У 1996 р. за визначні заслуги перед Українською православною церквою П. Могилу було канонізовано — визнано святим.

Ставши митрополитом київським і галицьким, П. Могила спрямував свою діяльність на реформування церкви. Перш за все він упорядкував церковне життя. Відтепер жодний єпископ не міг посісти кафедру без згоди митрополита. За розпорядженням П. Могили було проведено ретельну перевірку щодо дотримання церковних канонів у минулому під час призначення всіх рядових священиків і видання їм нових свідоцтв із детальним визначенням обов’язків. Для контролю за станом церковного життя й поведінкою духовенства до парафій монастирів і єпископів направляли спеціальних «митрополичих намісників» і «візитаторів». Запроваджувалися спеціальні екзамени на знання пастирських обов’язків для священиків. Для розв’язання поточних проблем у єпархіях щорічно скликалися з’їзди священиків — єпархіальні собори. Із метою ліквідації звичаю розв’язання позовів серед духовенства світськими судами П. Могила заснував митрополичу консисторію — церковний судовий орган.

Митрополит упорядкував відносини із церковними братствами, обмеживши деякі їхні претензії і примусивши їх заважати на його владу. П. Могила домігся послаблення негативного впливу права патронату на церковну організацію. Було чітко визначено права й обов’язки патронів, закріплено парафії за впливовими патронами із православної шляхти або братствами. Митрополит залишав за собою право відмови висвячувати на церковні посади запропонованих патронами негідних осіб.

Багато уваги П. Могила приділяв розробці питань православного віровчення і впорядкуванню обрядовості. Митрополитом та його сподвижниками було підготовлено новий православний Катехізис («Православне ісповідання віри») із викладенням основ християнського віровчення, що був затверджений Київським церковним собором 1640 р. П. Могила написав великий полемічний твір «Літос, або Камінь» (1644 р.) та «Євхаристіон, або Требник» (1646 р.), у якому визначалися догмати й обряди православної церкви.

4.   Становище греко-католицької церкви.

Становлення греко-католицької церкви відбувалося досить успішно завдяки підтримці влади Речі Посполитої та Папи Римського. Однак досить часто воно супроводжувалося утисками і насильством над православними. Водночас обіцяних місць у сеймі Речі Посполитої греко-католицькі єпископи так і не отримали.

Зверніть увагу!

Греко-католицька церква від часу свого утворення потрапила у складне становище: з одного боку, католицька церква не сприймала уніатів як повноправних членів римо-католицької церкви, з іншого, більшість українського населення ставилася до неї, як до чужої, що зрадила «батьківську» віру. Ситуація навколо греко-католицької церкви загострювалася також через майнові суперечки: і уніати, і православні всі церкви та монастирі грецького обряду вважали своїми

Митрополит Іпатій Потій (1599—1613 рр.) активно залучав до греко-католицької церкви українську шляхту. Так, 1603 р. завдяки його наполегливості греко-католиками стали представники 50 родів волинської шляхти. У 1605 р. І. Потій отримав від короля Сигізмунда III право зверхності над усіма церквами «гречеського та руського обрядів» на території Речі Посполитої. Він заснував першу греко-католицьку семінарію у Вільні та школу в Бересті.

Реформи устрою греко-католицької церкви здійснив митрополит Йосиф-Вельямін Рутський (1613—1637 рр.). Для покращення рівня освіти греко-католицького духовенства він домігся від Папи Римського дозволу навчатися в західноєвропейських католицьких семінаріях. Прагнучи перешкодити полонізації та окатоличенню українців і білорусів, Й.-В. Рутський у 1615 р. за дозволом Риму зрівняв статус греко-католицьких та єзуїтських шкіл. У 1617 р. за зразком католицького чернецтва митрополит здійснив реорганізацію греко-католицького чернецтва, об’єднавши його у Василіянський орден. За його наполяганням ченці-василіяни майже при кожному своєму монастирі засновували школи.

Ці заходи не дали відразу відчутного результату. Вони більше були розраховані на перспективу. Тому виникла ідея об’єднання уніатської і православної українських церков у єдину незалежну українську християнську церкву. Особливої актуальності ця проблема набула після відновлення 1620 р. православної ієрархії. У 1621 р. митрополит Й.-В. Рутський розпочав переговори з її владиками про примирення «Русі з Руссю» і створення в Речі Посполитій для об’єднаної православної і греко-католицької церкви окремого Київського патріархату, підпорядкованого Риму.

Однак спроба об’єднати православних і греко-католиків в одну церкву виявилася невдалою. Проти цього категорично виступили православна шляхта і запорозьке козацтво. Створення окремого патріархату українців і білорусів також не відповідало інтересам католицького духовенства. Воно було незадоволене тим, що внаслідок реформ Й.-В. Рутського католицька церква втрачає прибутки із цих земель, оскільки митрополит переманював віруючих до себе.

У 30-х рр. XVII ст. після легалізації православної церкви королем Владиславом IV греко-католицька церква отримала сім єпархій. У цей період становище греко-католицької церкви ускладнилося. Влада Речі Посполитої, переконавшись у неможливості об’єднати всіх українців та білорусів в одній греко-католицькій церкві, була змушена піти на діалог із православною церквою, яка зберігала свій вплив і значення.

Завдання

Складіть порівняльну таблицю «Становище православної і греко-католицької церкви в Україні в першій половині XVII ст.». Критерії для порівняння визначте самостійно.

Критерії для порівняння	Православна церква	Греко-католицька церква

III. Закріплення нових знань

Бесіда

1.   Якими були основні здобутки сеймової боротьби православної шляхти за свої права?

2.   Коли було відновлено ієрархію православної церкви?

3.   Хто став першим митрополитом відновленої православної церкви?

4.   Коли було легалізовано православну церкву владою Речі Посполитої?

5.   Які заходи здійснив для впорядкування управління церквою митрополит П. Могила?

6.   Що таке митрополича консисторія?

7.   Які заходи для впорядкування життя греко-католицької церкви здійснив митрополит Й.-В. Рутський?

Висновок

Унаслідок Берестейської унії православна церква опинилася у важкому становищі. Вистояти вона змогла лише завдяки підтримці широких верств населення України.

Відновлення ієрархії православної церкви відбулося насамперед завдяки підтримці козацтва, що набувало ролі захисника й виразника прагнень українського народу.

Реформи православного митрополита П. Могили сприяли зміцненню церковного управління, дисципліни й моральності духовенства.

Греко-католицька церква в цей період переживала період становлення. Зміцненню її устрою сприяли церковні реформи митрополита Й.-В. Рутського.

V. Домашнє завдання

1.   Опрацювати § 12 (§ 14*) підручника.

2.   Творче завдання. Підготувати есе за темою «Роль П. Могили в українській історії».