Історія України 9 клас

Тема: Музика, образотворче мистецтво і архітектура в пошуках українського мистецького стилю.

Українська культура першої половини ХІХ ст. збагатилася й досягненнями українського мистецтва: живопису,  архітектури  та  скульптури. 

Архітектура

 Образотворче мистецтво

Скульптура. Якщо раніше скульптуру в основному пов'язували з культовими потребами, то на початку XIX ст. вона почала слугувати й світським запитам. У тісному взаємозв'язку з архітектурою розвивалося паркове будівництво, що зумовлювало потребу в садово-парковій скульптурі. У зв'язку з поширенням історичного світосприйняття розвивалася монументальна скульптура. Витвори цього жанру увічнювали історичні події, військові перемоги, видатних діячів. Так, на Контрактовій площі Києва було встановлено композицію-алегорію «Самсон роздирає пащу леву». Володимирську гірку в 1853 р. прикрасив бронзовий пам'ятник князю Київської Русі Володимиру.

Значний внесок у розвиток російської та української скульптури зробив Іван Мартос — уродженець м. Ічні, що на Чернігівщині, виходець із козацької сім'ї, ректор Петербурзької академії мистецтв із 1814 р. Сучасники називали його «Фідієм XIX століття». Іван Мартос належить до числа кращих представників світової скульптури і по праву вважається творцем стилю класицизму в цьому виді мистецтва. Його твори відіграли значну роль і в художньому процесі України. Прикладом творчої спадщини І. Мартоса є надгробок К. Розумовському в Батурині, пам'ятник першому градоначальнику Одеси А.-Е. Рішельє. Відомим скульптором у Галичині був Г. Красуцький, барельєфами й скульптурами якого прикрашені будинки Львова.

Живопис розвивався в побутовому, історичному, пейзажному, портретному напрямах. Вирішальний вплив на український живопис цього періоду мала Петербурзька академія мистецтв. На початку XIX ст. українське образотворче мистецтво вступило в нову фазу розвитку, його головними рисами стали реалізм і демократизація.

РЕАЛІЗМ (від латин, realis — суттєвий, дійсний) — творчий напрям у літературі й мистецтві, який правдиво відтворює життя.

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ - тут творчий напрям у літературі й мистецтві, який полягає у зверненні до тем із життя народу, у правдивому їх зображенні.

Провідне місце в цьому процесі посів портретний жанр. Визначальними рисами тогочасного портрета стало виявлення індивідуальних рис характеру, зовнішності, емоційного стану. У жанрі портрета в перші десятиліття XIX ст. працювали Д. Левицький, В. Боровиковський, М. Іванов, В. Тропінін, зберігаючи риси, притаманні українській портретній школі.

Дмитро Левицький не забував про свої корені. Проживши в Петербурзі півстоліття, митець на картинах і офіційних документах підписувався: «Вільний малоросіянин Левицький». Зберігав національний характер у своїй творчості також В. Боровиковський.

Випускники Петербурзької академії мистецтв К. Павлов, А. Мокрицький, І. Сошенко, Г. Васько, Д. Безперчий, А. Горонович та інші уславилися творами, які характеризували реалістичний напрям українського живопису й стали цінними експонатами багатьох музеїв світу.

Твори вінницького художника-кріпака Івана Засідателя характеризуються впевненим володінням академічною майстерністю, глибоким проникненням в образ. Його героїні приваблюють не ідеалізацією, а душевним спокоєм і чистотою, поетичністю почуттів.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Те, що Д. Левицький і В. Боровиковський сформувалися і працювали як українські художники, засвідчують їхні сучасники та історики. Зокрема, ректор і професор Петербурзької академії мистецтв Ф. Йордан стверджував у своїх мемуарах, що А. Лосенко, Д. Левицький та інші «ще до заснування Академії мистецтв були вже художниками». О. Бенуа в «Історії російського живопису XIX ст.» пояснював причини виняткових мистецьких досягнень Д. Левицького: «Дещо в житті самого Левицького сприяло розвиткові його таланту, — так, походження його з місцевості й середовища набагато культурнішого, аніж тодішній Петербург і навіть вищі верстви петербурзького суспільства. Левицький був родом з Малоросії. З ранніх років він виростав серед тієї напівзахідної цивілізації, яка проникла ще в часи польського панування до Києва і там пустила глибоке коріння».

Протягом першої половини XIX ст. в Україні творила плеяда талановитих художників-педагогів. Одним із них був викладач малювання Ніжинського ліцею Капітон Павлов, якого високо цінував Т. Шевченко. Для його портретів характерна поетизація середовища людського буття. Особливе місце в його творчості належить дитячим портретам. На думку критиків, саме в них відобразилася притаманна українській душі сентиментально-поетична вдача.

Відомим портретистом був Аполлон Мокрицький, який створив галерею портретів своїх видатних сучасників — М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова та ін.

Демократизм, доброта й лагідність притаманні роботам Івана Сошенка. Найвідоміші серед них: «Жіночий портрет», «Портрет бабусі Чалого». Художник багато працював як пейзажист. Свої картини він часто доповнював невимушеними життєвими сценками: «Краєвид з селянами», «Продаж сіна на Дніпрі», «Хлопчики-рибалки» та ін. Видатним представником реалізму в Західній Україні став український художник Лука Долинський. Уродженець Білої Церкви, він за підтримки митрополита Л. Шептицького закінчив Віденську академію мистецтв і назавжди оселився у Львові. Долинський оздобив багато церков Галичини. 

Найвидатнішими роботами художника стали розписи та ікони для собору Святого Юра у Львові та Успенського собору в Почаївській лаврі.

Тарас Шевченко як художник завершив романтичний період, розпочатий Д. Левицьким та В. Боровиковським. Його шлях у мистецтві — характерний для художника-кріпака.

Однак Шевченку поталанило навчатися в Петербурзькій академії мистецтв завдяки піклуванню представників передової інтелігенції Російської імперії. Обдарований юнак був одним із найталановитіших учнів К. Брюллова, нагороджений срібною медаллю Академії за визначні успіхи в навчанні («Циганка-ворожка», 1841). Тарас Шевченко спрямував українську мистецьку школу в річище реалізму та національної визначеності. Ці риси насамперед притаманні образу «Катерини». Шевченко зробив чималий-внесок у розвиток портретного (понад 150 робіт), історичного, побутового й пейзажного жанрів живопису та графіки.

ЕЛЕГІЙНІСТЬ (від грец. elegos — журлива пісня) — задумливість, схильність до смутку, журби,  роздумів.  

Особливого значення він надавав гравюрі. Саме за успіхи в цьому жанрі художнього мистецтва Т. Шевченко здобув звання академіка.

Тарас Шевченко чи не перший із художників, який в українському малярстві звернувся до тем з української історії: «Дари в Чигрині», «Смерть Богдана Хмельницького» та ін. Помітне місце в спадщині митця належить пейзажам. У циклі «Живописна Україна» він розкрив усю любов до свого народу та рідного краю. На його полотнах відображені спокій і затишок («На пасіці»); елегійність і романтизм («Аскольдова могила», «Богданова церква у Суботові»); велична краса непорушного спокою («Дустанова могила»); драматизм («Пожежа в степу»).

Музика.

XIX ст. відкрило нові обрії розвитку українського музичного мистецтва, яке розвивалося в тісній єдності з народною музикою. Багато композиторів під впливом романтизму зверталися до народної пісні та музики.

Виникнення оригінальних українських музичних творів тісно пов'язане з театральним рухом. На початку століття в Києві, Полтаві й Харкові були створені професійні артистичні трупи.

Першим зразком українського музично-драматичного твору стала п'єса «Наталка Полтавка» (1819). Розмовні діалоги в ньому чергувалися з музичними епізодами. Такі з них, як «Віють вітри, віють буйні...», «Сонце низенько...», «А я дівчина Наталка...», дуже швидко стали сприйматися як народні. Традицію українського водевілю того ж року започаткував «Москаль-чарівник». Наступним кроком у розвитку музичної драматургії стала комедійна п'єса Г. Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці» (1836).

У великих містах України, продовжуючи традиції церковних хорів, виникали світські хори й капели, діяли оркестри. У гімназіях та університетах викладали музику й танці, улаштовували концерти й музичні вечори.

Одним із найвідоміших хорових колективів того часу став Перемишльський хор. Саме його вихованцем був перший професійний композитор у Галичині — Михайло Вербицький, автор музики сучасного гімну України, 12 оркестрових рапсодій на українські теми та багатьох інших творів.

У Києві найвидатнішим представником музичного мистецтва став піаніст, композитор і педагог Йосип Витвицький. Йому принесли славу музичний твір «Україна» та варіації на тему народної пісні «Зібралися всі бурлаки». На Полтавщині тривалий час працював професійний музикант, композитор і педагог Алоїз Єдлічка. У Харкові знаменитим музикантом і композитором був Іван Вітовський.

Протягом першої половини XIX ст. почали виникати культурні зв'язки між Україною та Європою. В Одесі кілька разів гастролювали італійські оперні трупи. У 1848 р. одна з них виступила в Києві. У 1847 р. Київ, Одеса й Єлизаветград радо приймали Ференца Ліста — угорського композитора й піаніста.

Перевірте свої знання
1. Визначте головні риси архітектурного стилю класицизму.
2. Назвіть риси містобудування в першій половині XIX ст.
3. Охарактеризуйте тогочасний розвиток української скульптури.
4. Визначте провідні риси українського музичного мистецтва.
5. Як позначався на архітектурі історизм світогляду?
6. Як відобразилася в архітектурі колоніальна політика Росії?
7. Опишіть найяскравіші архітектурні споруди освітньо-культурного призначення, шедеври палацово-паркової архітектури.
8. Охарактеризуйте Т. Шевченка як художника.

Робота з термінами. Використовуючи підручник співставте терміни та пояснення

Реалізм	(від латин, restauratio — відновлення) — відновлення втрачених архітектурних споруд з урахуванням стилю, у якому вони були свого часу збудовані.
Ансамбль	тут творчий напрям у літературі й мистецтві, який полягає у зверненні до тем із життя народу, у правдивому їх зображенні.
Реставрація	(від фр. ensemble — разом) — узгодженість, струнке ціле. Архітектурний ансамбль цілісна група споруд, об’єднана спільністю форм і стилю.
Демократизація	(від латин, realis — суттєвий, дійсний) — творчий напрям у літературі й мистецтві, який правдиво відтворює життя.